Історія 2 з 53 хв читання
Дачі над обривом
Як степ над морем став дачним передмістям
1892літній театр на 16-й станції
40–50рублів за кімнату
1889рік народження Анни Ахматової
У середині XIX століття Великий Фонтан був степом із рідкими хуторами біля джерел. Путівники тих часів описували його як «щось середнє між селом і дачним місцем». Місцеві жителі здавали міським панам свої хати — а самі на літо перебиралися в клуні чи літні кухні. Кімната на сезон коштувала 40–50 рублів, і черги охочих не меншали.
Коли прийшов паровий трамвай, усе змінилося. Земля біля моря подорожчала, ділянки почали ділити й продавати під дачі, а тодішні рієлтори, знаючись на рекламі не гірше за сучасних, вигадували їм гучні назви: «Нова Швейцарія», «Золотий берег». На місці хат виростали кам'яні будинки з терасами, альтанками й видом на море крізь акації.
Уявіть дачний сезон 1890-х. У травні на Фонтан тягнуться підводи з речами: скрині білизни, посуд, часом навіть рояль. Родина живе тут до вересня, а глава сім'ї щоранку їде в контору й увечері повертається до самовара на веранді. Вечорами — прогулянки над обривом, гості, карти, музика. У 1892 році на 16-й станції навіть відкрився літній театр.
На Великому Фонтані в червні 1889 року народилася дівчинка, яку світ згодом знатиме як Анну Ахматову. Тут жили й працювали письменники та художники, пізніше — кінематографісти.
Серед дач на 16-й станції була одна, яку не сплутаєш ні з якою іншою: червоний двоповерховий будинок із ліпниною, двома кам'яними левами біля сходів і фонтаном із дитячими скульптурами. Її пов'язують із родиною Бродських — купцями й цукрозаводчиками, чиє прізвище в дореволюційній Одесі звучало як синонім достатку. Котрій гілці роду вона належала — київським цукрозаводчикам чи одеським родичам, — краєзнавці досі сперечаються. Дач у Бродських було кілька: одну знають на Французькому бульварі, іншу — тут, на Фонтані.
Про цю садибу розповідають і казку. Нібито на весіллі дочки «цукрового короля» Лазаря Бродського взимку почалася відлига, і щоб сани молодих не їхали голою землею, батько звелів посипати дорогу цукром. Чи було так насправді, ніхто не доведе, але розповідають охоче: саме так і мав би виглядати весільний шлях у людини, яка торгувала цукром. Деякі джерела називають господарем цієї землі не Бродських, а грецького купця з роду Петрококино. Так буває там, де в однієї ділянки кілька власників і кілька історій.
Під дачами ховалося ще одне життя. Старожили розповідають про підземну «конюшню» й винні льохи: у спеку, без водопроводу й холодильників глибокі вапнякові підвали берегли вино, провізію й лід, а під склепіння нібито заїжджала підвода, звідси й назва. Підземна «конюшня» й винні погреби — не вигадка: вони справді існують. Розмови про потайні виходи до моря й нічних контрабандистів — уже з розділу легенд. Туди не варто лізти: схил тут рухомий, а у 2018 році під санаторієм провалилася земля.
Дачі будували на віки. Товсті стіни з місцевого черепашника тримали прохолоду в спеку й тепло в негоду. Підвіконня робили з мармуру, стелі — високими, вікна — такими, щоб морський вітер гуляв кімнатами.
Після революції власники здебільшого виїхали, а дачі отримали нове життя: санаторії, будинки відпочинку, піонерські табори. Так червоний будинок із левами став головним корпусом санаторію імені Горького на Фонтанській дорозі, 165 — нині це пам'ятка архітектури. Поруч стоїть білий особняк XIX століття, чий архітектор і перший господар невідомі, і радянський клуб, де колись були танці й концерти. Старожили додають, що й інші корпуси виросли з дач: за пізнішими фасадами вгадуються старі пропорції. А в парку досі працює бювет із водою тих самих джерел.
Деякі дачні будинки дожили до наших днів просто як житло: стіни завтовшки пів метра, мармурові підвіконня, а влітку всередині прохолодно без кондиціонера. Саме заради цієї фонтанської прохолоди одесити понад сто років тому їхали сюди на ціле літо. Вона нікуди не поділася: тінь дерев, вітер із моря й тиша вечорів.
Що тут правда, а що легенда.
Правда
Правда: цитата з путівника й ціни 40–50 рублів за кімнату; рієлторські назви «Нова Швейцарія» і «Золотий берег»; літній театр на 16-й станції (1892); народження Ахматової на Великому Фонтані (1889); червоний будинок із левами — головний корпус санаторію імені Горького (Фонтанська дорога, 165), пам'ятка архітектури; садибу пов'язують із родиною Бродських (яка саме гілка — невідомо; дач у родини було кілька, одна з них на Французькому бульварі); білий особняк XIX століття й радянський клуб; бювет у парку; підземна «конюшня» й винний погріб існують (зі слів місцевих, у письмових джерелах не підтверджено); у 2018 році на схилі під санаторієм зафіксовано провали ґрунту.
Місцеві перекази та розходження
Легенди та перекази: весілля дочки Лазаря Бродського й цукор на дорозі; Петрококино як власники чи сусіди; призначення підвалів (вино, провізія, лід), назва «конюшня» й заїзд підводи, потайні виходи до моря й контрабандисти; те, що інші корпуси також були дачами. Художні деталі: підводи з роялем, самовар на веранді.
Джерела: Вікіпедія, Odessa Life, VGorode, 2020, Думська, 2018, Wikimedia Commons: дача Бродського.
