Цілющий фонтан

Якщо зайти у ворота санаторію імені Горького на Фонтанській дорозі, 165 і піти центральною алеєю повз старі платани, погляд упреться у чашу фонтана і червоний цегляний палац. На сходах сидять лев і левиця з левеням, і кожен, хто проходить повз, мимоволі стишує крок. Цей будинок знають навіть ті, хто тут ніколи не був: на його сходах у фіналі серіалу «Ліквідація» сидить Давид Гоцман, тут знімали й «Єсеніна» (2005). А одесити розповідають про нього ще й легенду.

За легендою, це дача київського «цукрового короля» Лазаря Бродського. Нібито на весіллі його доньки взимку розтанув сніг, і мільйонер звелів засипати алеї пудами білого рафінаду, щоб весільні сани ковзали, мов по насту. Ми вже переказували цю казку. Але в архівах історія виявилася іншою, і, мабуть, цікавішою.

Господинею садиби була не київська гілка роду, а одеська. Марія Абрамівна Бродська — донька банкіра Абрама Бродського, голови одеської гілки династії, і дружина свого двоюрідного брата Соломона Бродського, який очолював банкірський дім. Овдовівши, у серпні 1889 року вона купила з публічних торгів за 19 300 рублів великий приморський хутір. У купчій він значиться як земля поблизу селища Великий Фонтан, що належала турецькопідданому Костянтину Синадіно. Того ж 1889-го на Великому Фонтані народилася Ганна Ахматова: дачна мода на цей берег тільки набирала сили.

Відразу за нинішнім бюветом лежала вілла грецького купця Євстратія Петрококино. Її балюстраду над обривом одеські газети 1896 року порівнювали з терасою «Казино в Монте-Карло»: сад освітлювали електричним «сонцем», у ставках із гротами плавали лебеді, грав угорський оркестр, а о другій ночі гостей до міста розвозив спеціальний потяг трамвая. Про той сад, збережений грот і плутанину довкола сусідніх дач ми докладніше розповімо в [історії «Монте-Карло над урвищем»](/stories/monte-carlo/).

Але найважливіше, що Марія Абрамівна залишила Фонтану, — не палац, а лікарня. На початку XX століття дачні хутори швидко розросталися, а по лікаря доводилося їхати до міста трамваєм. Проєкт амбулаторії Юрія Дмитренка затвердили 18 грудня 1912 року за старим стилем, а 1913-го Марія Бродська подала прохання про її спорудження. 23 травня 1913 року за старим стилем «Одеські новини» повідомляли: «25 травня на Великому Фонтані відбудеться закладка будівлі амбулаторії з операційною та двома постійними ліжками, що споруджується коштом пані Марії Бродської для обслуговування населення Великого Фонтану та його околиць». На будівництво й обладнання вона віддала п'ятдесят тисяч рублів.

Та найцікавіше в цьому дарунку — умови. Бродська наполягала: амбулаторія має приймати всіх, незалежно від статі, віку, статків і віросповідання. За допомогу не можна брати плати — навіть із заможного пацієнта. І працювати вона повинна безперервно, увесь рік. Не лише тоді, коли на дачі приїздять літні гості.

Бродська передавала місту готовий будинок з обладнанням, двома постійними ліжками й приміщенням для фельдшерки. Подальше утримання мало оплачувати місто. У листі від 28 жовтня 1913 року за старим стилем вона повідомляла, що будівництво вже завершено, і просила прийняти амбулаторію. У листопаді міській владі запропонували подякувати їй написом на фасаді, званням довічної почесної попечительки й портретом у залі очікування. Але головний її слід лишився не в портреті: у правилі, за яким по допомогу сюди міг прийти кожен.

Газетне повідомлення обіцяло обладнати амбулаторію за зразком закордонних поліклінік, передбачало постійну фельдшерку та лікаря приміських селищ, якого мало призначити місто. Це був план роботи, про який писали напередодні закладки. Про подальшу долю будинку розповідають місцеві жителі. На межі 1940-х і 1950-х у стінах амбулаторії відкрився пологовий будинок № 5, і кілька десятиліть тут з'являлися на світ юні одесити. У 1980-х пологовий переїхав на вулицю Маршала Говорова, а будинок якийсь час стояв покинутим, поки в 1990-х його не викупив приватник і не відреставрував. Провулок, де він стоїть, досі зветься Амбулаторним.

А на березі лікувало саме море. До того як у 1960–1980-х тут намили пісок, берег був кам'янистий, а в Золотій балці стояла рятувальна станція Товариства порятунку на водах.

На початку XX століття на Фонтані працювали «заклад теплих і холодних морських ванн» та дерев'яні купальні. Найдешевші коштували 3–5 копійок, а купальня високого класу — п'ятнадцять: за ці гроші давали душ, схованку для речей і рушники. Стільки ж, до речі, коштував квиток паровичка до 11-ї станції.

У 1950-х біля мису збудували ще одну закриту купальню на палях і фунікулер, яким до води спускався патріарх Олексій I, що приїздив сюди поправити здоров'я. Вони є на знімку з [історії про Золотий берег](/stories/golden-shore/).

Після революції власники виїхали, а дачі стали здравницею. Вісім сусідніх садиб, серед них Бродської, Петрококино, Васютінського, Полянської, Дубрової, Ізмайлової, Гольдсміта й Волошинова, об'єднали в одне ціле. У 1934–1938 роках тут працювала «Всеукраїнська оздоровниця освітян», санаторій для вчителів, а після злиття з будинком відпочинку «Ударник» виріс цілорічний клінічний санаторій імені Горького.

Головне, чим він славиться, — вода. Перші відомості про цілющі підземні води на цій ділянці датують 1878 роком, а в довідниках санаторій згадано з 1900-го. На базі старого джерела «Фонтан» пробурили три свердловини: дві подають до бювету лікувально-столову воду «Одеська № 1» й «Одеська № 2», третя живить водні процедури. Бювет працює й досі, просто на березі, за кілька хвилин від моря. Ця вода продовжує давню історію Фонтану — берегу, назву якого пов'язують із джерелами. А походження вислову «не фонтан» має кілька версій: до них повернемося в [історії про башту Ковалевського](/stories/kovalevsky-tower/).

<!-- PHOTO PENDING: бювет, кран і табличка з назвою води -->

У другій половині XX століття довкола санаторію склався цілий лікувальний пояс 14–16-ї станцій: міська клінічна лікарня № 8 на Фонтанській дорозі, 110 і обласний госпіталь інвалідів та ветеранів війни на Фонтанській дорозі, 114. А будівля колишньої амбулаторії Бродської має інше нинішнє життя: це приватний будинок, у якому збереглася пам'ять про давню лікарню.

Дивна ця вода. Та сама, що б'є в бюветі й лікує, століттями підмивала фонтанські схили, і щоб її приборкати, довелося пробивати під берегом штольні. Про них ми розповідали в [історії про метро, якого не було](/stories/metro/). Вона лікує й руйнує, тому цей берег ніколи не залишають у спокої.

Лікувальна традиція Фонтану не сезонна. Санаторій працює цілий рік, і до бювету ідуть і взимку. Хто приїздить на 16-ту станцію восени чи на початку весни, до рідних у лікарню, на процедури чи просто подихати морським повітрям, той продовжує тут давню справу: приїхати до води, щоб стало краще.