Чотири знімки й біла вілла

Цю історію можна розповісти за чотирма знімками. Архівні кадри й сучасна фотографія клубу показують, як жив один відрізок берега, коли про нього вже не писали газети з Монте-Карло.

Перший знімок — архівна листівка з корпусом санаторію, який сьогодні впізнаємо як червоний особняк. У публікації її датують 1917–1930 роками, але це широке датування потребує уточнення.

За довідниками 1930-х років, у 1934–1938 роках тут працювала «Всеукраїнська оздоровниця освітян», а пізніше з будинком відпочинку «Ударник» вона виросла в цілорічний клінічний санаторій. Довгі роки це був відпочинок для працівників освіти: вихователів, шкільних учителів, викладачів вишів. Можна уявити, як учителька з Харкова чи Житомира вперше в житті їде до моря. Звісно, це лише уява: на жодному знімку немає ні її, ні імені.

На другому знімку — клуб санаторію в сучасному вигляді: будівля, де влаштовували танці, концерти й виступи музикантів. Вдень море, увечері музика: так цей розпорядок можна уявити, хоча розписів дня того часу ми не бачили.

Третій знімок зроблено в 1974 році біля бювету, його надруковано в буклеті «Великий Фонтан». Бювет тоді вже працював і працює досі. Вода в ньому з трьох свердловин: дві, «Одеська № 1» й «Одеська № 2», призначені для питного лікування, третя живить водні процедури. Поруч із бюветом стоїть старий скеледром, про який публікації нині пишуть, що користуватися ним небезпечно.

Четвертий знімок із довідника «Курорти Одеси» 1976 року. Це вже офіційна картинка санаторію, для тих, хто вибирав, куди їхати.

Ми не вдаватимемося в подробиці того, що саме видно на кожному з них: нас цікавить інше. Змінювалися назви, влада, власники, музика в клубі й прізвища на дверях. Не змінювалося одне: до цього берега їхали по здоров'я. Так було за листівки, так було у 1957-му, так є й нині.

Усі чотири знімки лишають без відповіді два питання.

Перше. Чому санаторій названо на честь Горького? Письменник бував в Одесі, але чи був він на Фонтані, нам невідомо. У публікаціях, які ми читали, назву не пояснено взагалі. Можливо, відповідь лежить у якомусь документі 1930-х років, коли дачі об'єднували, а санаторії отримували нові імена. А можливо, це була просто типова для свого часу назва, за якою не стоїть жодної історії.

Друге. Біла вілла. Поруч із червоним палацом у XIX столітті збудували ще один особняк, білий. Хто його архітектор і хто першим у ньому жив, у публікаціях не сказано. Біля нього стоїть ще один фонтан, менший за головний і набагато занедбаніший. Про нього теж майже нічого не відомо.

Ще один шматок легенди. В одній із публікацій санаторій називають єдиним морським курортом України з мінеральними свердловинами. Перевірити це нам не вдалося.

Решту розповідають будівлі. Головний корпус відремонтували 2010 року. Головний фонтан, за публікацією, не працює з 2007-го. Клуб, де колись були танці, нині порожній. Ще одна будівля, як пишуть, руйнується. Це не вирок: санаторій працює цілий рік, хоч не всі його корпуси однаково живі.

Тож якщо ви дійшли до Фонтанської дороги, 165 і побачили закритий клуб, пригадайте 1957 рік. Тоді тут було шумно й світло. Тепер тихо, і ця тиша теж належить історії: на цьому березі завжди було місце і для оркестру, і для моря, яке чутно вночі.